Роль центральних банків
категория: Экономика
Масштаб для стратегічної взаємодії в моделі золотого стандарту існує тільки якщо центральні банки керуються вільним вибором. Ми можемо переконатися, що центральні банки здатні висувати благорозумні ініціативи з метою зміни складу грошової основи через діяльність на відкритому ринку або зміни в довіреному їм обороті, а також впливати на розмір грошового коефіцієнту через зміни в облікових ставках. В той час як ідея того, що зміни в облікових ставках центральних банків впливають на відносини між грошовим резервом та надходженням грошей, існує відхилення від трактування підручниками золотого стандарту, згідно якого влада здатна за короткий строк збільшити вплив початкових надходжень золота на внутрішні фінансові ринки або нейтралізувати їх від спустошення. Фактично, за часів золотого стандарту існували важливі джерела спаду у зв’язку з золотими резервами та широко визначеними грошовими накопиченнями. Центральні банки могли накопичувати золота більше, ніж це було потрібно, щоб повернути банкноти в обіг, що зробило неможливим входження в фінансові ринки з покупкою облігацій та цінних паперів та робити зміни в грошовій базі без супутніх змін в резервах. Лише потреба підтримувати довіру до конвертації валюти обмежила свободу дій. Аналогічно, комерційні банки, навіть якщо існують вимоги статуту, намагалися утримувати більше резервів на випадок непередбачуваних платежів. Розмір таких резервів визначався витратами на альтернативи, включаючи облік (в Британії через облікові будинки) в центральному банку. В британській банківській системі існував рівень конвертації між грошима банку та його пасивами, які залишались такими ж, незалежно від того, чи були вони попитом чи депозитами. Не дивлячись на це, влада могла впливати на це співвідношення, і як наслідок, широко впливати на грошові накопичення через зміни в коефіцієнті депозитів.39 Це більше стосувалось країн Континенту, де зазвичай не було конвертації або легітимних стосунків між активами резервів та депозитами.
Кожен центральний банк в нашій моделі мінімізує втрати квадратних рівнянь, визначених золотими резервами та внутрішніми цінами. Хоча, історичний досвід показує, що центральні банки слідують правилам великого пальця при встановлені облікових ставок, за припущення, що це було оптимальною поведінкою. Припущення, що кожен банк має оптимальний резерв золота випливає із спостереження, що до тих пір, доки банк в змозі захистити конвертацію своєї валюти з більшим золотим запасом в руках, він менше накопичує безкорисного металу, ніж фінансових активів з відсотковими ставками. 40
Ідея, що центральні банки підтримують рівень цін є ще одним спростованим припущенням. Вважалося, що центральні банки впливали на ціну внутрішньої валюти у золоті і що вони лише бажали попередити коливання цін та економічну діяльність, що могла загрожувати конвертації. Згідно такої інтерпретації, рівень цін розглядався не як незалежна ціль політики, а як посередницька ціль, досягнення якої допомогло б досягти більшої мети: підтримки конвертації. Центральні банки знаходилися під тиском міжвоєнних років, щоб активно реагувати на внутрішні умови. Ситуація в Британії ілюструє наслідки такого тиску. Центральні банки обережно висловлювались щодо своєї політики по відношенню до внутрішньої економіки. Згідно Монтагу Нормана, Управляючого Банку Англії в міжвоєнний період, негативний вплив високих ставок банку на внутрішню промисловість та торгівлю був значно перебільшений та «більш філософським, ніж реальним».41 Звичайно, до 1930 року, коли була зроблена ця заява, банки критикувалися Казначейством вже п’ять років; в 1924 році, коли настали більш спокійні часи, Норман заявив про вплив грошової дефляції на державну економіку. 42 Обережність. з якою банки висловлювалися на кінці десятиріччя можна розглядати як реакцію на критику. Статті Кейна стосовно монетарної політики відомі як найкращий приклад жанру. 43 Однак, Банк Англії більше всього критикувався Казначейством. Основними цілями політики Казначейства в двадцяті роки були оплата значного боргу, зниження вартості обслуговування боргу шляхом зміни 5% урядових позик в 1917 до більш низьких відсоткових ставок. Обслуговування боргу зросло з 11% витрат центрального уряду в 1913 році до 24% в 1920, та більше ніж 40% на кінець десятиріччя.44 Таким чином, між 1925 та 1929 роками Казначейство заперечило ініціативи Банку Англії, що призвело до підвищення цін та зниження доступності кредитів. Заперечення висловлювалися Банку напряму. Наприклад:
Щоб собі не думали банки про вплив монетарної політики, важко заперечити той факт, що такий вплив змушував їх діяти так, ніби він стосувався державної промисловості та торгівлі. Фактично, реакція Банку Англії в 1925-31 роках визначає чутливість політики облікової ставки до державної та внутрішньої економіки.46 З чого випливає, що ціль стабільного рівня цін може умовно можна охарактеризувати як стабільні ціни, виробництво, найману працю, в залежності від інтерпретації в історичних посібниках, де приділяється різна доля уваги внутрішнім та зовнішнім цілям і зовсім мало їх результатам.
Управляючий Банком викликав в Казначейство 2 грудня 1925 о 7.15 ранку, та проінформував мене про можливість того, що Відсоткова ставка зросте…Я доповів про це Прем’єр – Міністру наступного ранку, він відразу ж зателефонував Управляючому і сказав, що якщо ставка зросте, він проінформує Будинок про те, що це було зроблено без його відома і проти його волі. Несправедливо, що Міністерство Фінансів не мало можливості «ознайомитися з цим питанням». Він вимагав, утримуватись тиждень від будь-яких дій стосовно ставок, щоб неможливо було ц зробити»
|
