Питання компенсації боргів
категория: Экономика
Питання Компенсації наклало тінь на спроби відновлення грошової системи і завадили застосуванню кооперативних рішень для вирішення фінансових проблем Європи. Статті Версальскої Угоди, розробленої з ціллю забезпечити механізм, за допомогою якого скарги по Компенсації могли б обговорюватись, були відхилені через відмову Конгресу США ратифікувати Угоду. Угода сама по собі сповільнила кінцеве визначення суми Компенсації, Але вимагала першого внеску 200 мільйонів золотих марок, перша частина виплат мала відбутися до травня 1921.22 Комісія з питань Компенсації, що складалася не з фінансових експертів, а з політиків, що отримували вказівки від своїх урядів, нарешті визначили розмір Компенсації в квітні 1921 року, то сума склала 32 мільярди, три рази ця сума рекомендувалася економістами Версалю та значно перевищила суму, на яку очікувала Німеччина. По суті, оплата послуг та товарів повинна була відбуватися золотом. Хоча запасів Банку Рейху ледве вистачило б на здійснення однієї піврічної Компенсації. Запрошені працівники Німеччини навряд чи були потрібні в сусідніх країнах, що потерпали від безробіття. Таким чином, у Німеччини не було іншого виходу окрім як спробувати фінансувати передачу через експортний надлишок. Вартість передачі Німеччини завершилася, вплинувши на надлишок умов торгівлі, які з того часу не обговорювалися. 23 Єдине в чому сходилися погляди учасників фінансового ринку так це в тому, що розмір та строки Компенсації залишаються невизначеними до кінця.
Це стало підґрунтям для проведення Генуйської Конференції 1922 року. Генуя була єдиною країною, що провела конференцію із серії міжнародних грошових та фінансових конференцій в 1920-х роках. Перемовини не торкалися попередніх зустрічей в Брюсселі в 1920 році та в Канах в січні 1922. Наприклад, учасники Брюссельської Конференції розробили декларацію, що стосувалася основних питань резолюцій, прийнятих згодом в Генуї. Однак, лише в Генуї детально звернули увагу на пропозиції та методи їх впровадження з допомогою політики міжнародної координації.
Країнами, на які Генуя справила великий вплив, були США, Франція та Британія. Три нації наблизилися до Конференції з різними цілями. Незважаючи на інші розбіжності, США та Британія зійшлися в спільному інтересі відбудови міжнародної економіки. Лідери обох країн погодилися, що відбудова потребувала відновлення іноземної торгівлі, для якої потрібно спочатку відновити систему золотого стандарту. Окрім цих двох цілей, країни більше не мали нічого спільного. Британія хотіла піти далі в просуванні розширення торгівлі. Вона сподівалися встановити дипломатичні та комерційні стосунки з радянським урядом та знизити таким чином Компенсацію. Сприяючи відновленню перемовин щодо Компенсації, вони сподівалися, що США пробачить їм значну частину боргів. Вона також хотіла, щоб країни –кредитори збільшили позики для Європейських країн боржників, сприяючи відновленню на Континенті та стимулюючи міжнародну торгівлю.
Доки відбувалось відродження паритету фунту стерлінгу довоєнного періоду, виплив ще один суттєвий момент грошової реконструкції: Британія з осторогою відносилася до економічних витрат, які дефляція пов’язувала з відновленням. Вона віддала перевагу інфляції за кордоном, а не дефляції вдома - , зокрема, інфляції в США. Вона розглядала різні схеми заохочення американців піднімати ціни, починаючи від прихованого дипломатичного тиску та закінчуючи нереальним планом негайно сплачувати золотом значну частину воєнних боргів Британії, з метою радикально розширити грошову основу Америки. 24 Вони відмовилися від останньої схеми через ймовірність американського спустошення та його впливу на позицію резервів Банку Англії. Для розширення грошової системи було кращим ініціювати її закордоном та повернути в разі необхідності через резерви іноземного обміну. Значна порція обміну іноземними резервами відбулася в фунтах стерлінгах, що фігурував в усіх розрахунках Британії.
|
