Дискусійне обговорення: перспективи для координації міжнародної економічної політики | Ремонт, строительство, строительные материалы. Дизайн интерьера

Для проведення конференції ми обрали чотири видатні учасники дискусії, що будуть проводити процедури в подальшому або, як сказав Дік Купер, «робитимуть загальні висновки по процедурах». До складу загального засідання входять: Річард Купер з Гарварду, Майкл Емерсон з Європейської Комісії, Лоука Котселі з Центру Планування та економічних досліджень з Афін, з Йельського університету, Стефен Маріс з Інституту Міжнародної економіки в Вашингтоні. Я б хотів розпочати дискусію з квоти, яку Джеф Закс з якоїсь причини пропустив. Ще з 19 сторіччя американський експерт часів логічності Ральф Вальдо Емерсон, сказав: «Дурна послідовність –це склад примітивних думок, якому поклоняються дрібні державні діячі, філософи та богослови»(моя вдячність Джону Пірсу за визначення джерела цитати). Я залишаю на розсуд конференції визначити до якої категорії віднесуть себе дискутуючи сторони в процесі дискусії.

Річард Н. Купер

На сьогоднішній день ми маємо нову перспективу порівняно з політикою проведення дискусій десять, а то й двадцять років тому. Уряди розглядаються як економічні агенти, що звертаються, так само як фірми та домашні господарства до середовища, в якому вони працюють. Уряд це не всемогутня машина, що здатна виконувати лише те, що їй під силу технічно. Сучасні уряди піднімають масу питань, якими цікавляться економісти, щодо фірм і домашніх господарств, стосовно їх існування і характеру, які можна назвати «політикою рівноваги». До того ж, чи здатні сумарні дії взаємозалежних націй вирішити питання рівноваги як тільки їх вирішить навколишнє середовище? Моя особиста відповідь – ні, тому що уряди віддають перевагу різним пріоритетам. Це питання до якого я б волів ще повернутися, але наразі на цьому зупинимося.

Якщо політика вирішує питання рівноваги, тоді випливають питання щодо її ефективності. Чи є ця математична формула оптимальною, чи ні? Вона є оптимальною, якщо питання кооперації, яке є темою даної конференції, спірне. Слід зазначити, що лише економісти намагаються розглянути цю проблему з такої точки зору. Неспеціаліст, якому доручили розглянути питання кооперації між урядами, напевно, побачить речі в кращому світлі, ніж вони насправді є. Це не означає, що кооперація є легкою або що вона обов’язково має бути, але точно означає те, що вона покращить ситуацію. Але звичайні прийоми економістів мають визначати той факт, що існують обставини за яких система з децентралізованим прийняттям рішень є соціально оптимальною – це було глибоке переконання Адама Сміта. Щонайменше, логічна можливість, яка є серією децентралізованих незалежних рішень урядів – беручи до уваги навколишнє середовище, в якому вони працюють – вирішать це питання з тієї позиції, що система є соціально оптимальною. Макс Корден писав, що політика рівноваги повинна мати таке право, десять років тому, але в іншому контексті, я прийшов до такого ж висновку в своїх «Лекціях Вікзеля».

Але ми повинні поцікавитись: що є приводом для політики координації в принципі? Продовжуючи аналогію з фірмами та домашніми господарствами, ми маємо той же привід, що і для приватних ринків. Я встановив чотири причини для координації.

Перша з них – наявність громадських благ – простіше кажучи, споживання або діяльність, направлена на отримання прибутку, але яка без свідомої координації не буде здійснюватись взагалі, або понесе збитки через невирішену проблему, можливо, отримає прибуток без оплати витрат, що є природою громадського блага.

Друга причина – близька до першої, базується на наявності зовнішніх явищ, що не проходять через «ринок», але стосуються тих, хто приймає рішення. Більшість з яких ми бачимо, можна розбити на такі категорії: зовнішні явища, зовнішні впливи від діяльності одного уряду на зовнішні середовища іншого, що діють в більшості випадків через міжнародні умови торгівлі, але дехто може так само уявити інші види передачі.

Третя причина – світові уряди навряд чи підходять для моделі роздробленої конкуренції, яку ми зазвичай використовуємо для домашніх господарств та фірм. В світі існує близько 160 урядів, вони відрізняються за розмірами та впливом на своє зовнішнє середовище. Припущення, що «інші речі однакові», що правдоподібно для домашніх господарств та інколи і для фірм, зовсім не підходить для десяти або двадцяти урядів, в яких ми найбільш зацікавлені. Вони зазвичай використовують своє право монополії , щонайменше, на деякі свої міжнародні угоди, та спроби – навіть невдалі спроби; розповсюдження цього вповноваження взагалі переконує нас, що політика рівноваги не є соціально оптимальною.

Ці три стандартні випадки «ринкових невдач» походять з мікроекономічного аналізу. Я додам ще четверту причину для використання політики координації. Навіть за відсутності громадських благ, зовнішніх факторів та влади монополії повинен існувати ще й випадок для використання політики координації через проміжки часу в системі і той факт, що практика прийняття рішень не може застосовуватись постійно, зокрема, як це відбувається по відношенню до фіскальної політики. В наслідок цього, усвідомлення того, що ми точно врешті-решт встановимо рівновагу, на що піде багато часу, якщо ми не застосуємо координацію. Якщо не застосовувати координацію, то на нас чекатимуть значні витрати. Якщо система в цілому весь час потерпає від нестабільності, в середньому, вона завжди буде далі від політики рівноваги, ніж це їй потрібно. Через проміжки часу та ітеративний характер процесу політики, очікувані витрати можна зменшити завдяки координації. Таким чином, це є четвертою причиною того, чому ми маємо прагнути до політики координації.

А зараз дозвольте мені визначити курс та сказати дещо про види координації, які ми щойно розглянули, приклади успішної кооперації в історичному досвіді. Основний приклад – це прийняття метричної системи виміру – міжнародні рішення, простимульовані, правда, імперськими амбіціями Франції на початку 19 сторіччя, Британія приєдналася лише через століття,а США знаходяться лише на шляху досягнення цього. Другий приклад, це 1984 рік, сто річниця прийняття Часу по Гринвічу, світової системи часу, а також близької до неї географічно об’єднаної енергосистеми. Ці дві системи зробили свій внесок в громадські блага. Необхідно було провести свідому координацію, щоб прийняти їх та отримати повну користь від них.

Більш цікавий, на наш погляд, приклад, до якого б я б хотів повернутися – це міжнародне громадське здоров’я. Знадобилося майже століття, щоб відбувся значний прорив, після майже півстолітніх спроб встановлення міжнародного режиму для стримування інфекційних хвороб. Ми можемо почерпнути декілька повчальних уроків з цього.

Існують і більш спеціалізовані приклади: Міжнародне Телеграфне Об’єднання взяло на себе зобов’язання за розміщення електромагнітних радіо хвиль; МГАО, Міжнародна Громадська Авіаційна Організація, яка займається не лише стандартами безпеки громадської авіації, але й контролем авіа переміщеннями. Це ще раз доводить, що стандартизація, міжнародні громадські блага є дуже важливими.